Чарівна скарбниця дідуся Кенира
(позаурочний захід до 190 річниці з
дня народження Леоніда Глібова)
На фоні музики
Ведуча 1:
Будь-яка людина щоденно пише свою ,,книгу життя”. І важливо, щоб кожна сторінка
була виписана добрими ділами, щирими почуттями, впевненими кроками до гідної
мети.
Нам
відома велика кількість людей, що із гідністю пройшли шлях від народження до
визнання.
Ведуча 2:
Кожна цивілізована нація має особистість, яка прославила її на цілий світ.
У
давніх греків – це Гомер,
У
італійців – Данте,
У
англійців – Шекспір
У
поляків – Міцкевич
У
нас, українців, без сумніву, це – Тарас Шевченко.
Ведуча 1:
Але, крім отих велетів, у народів ще є й інші, які немало зробили для слави
своєї нації. Це й відомі письменники, художники, музиканти. Немалий внесок в
розвиток літератури своїх країн зробили і байкарі.
Ведуча 2:
У давніх греків – Езоп (раб, але своїми байками прославився на весь світ); у
французів таким байкарем був Лафонтен, у росіян – Крилов, а ми маємо свого
поета-байкаря – це Леонід Глібов, якому 5 березня виповнюється 200 років з Дня
народження.
Ведуча 1:
Тож перелистаймо книгу його життя. Сьогодні ми пропонуємо вам пройти разом із
нами життєвими стежками Л.Глібова.
І
сторінка ,,Льолик – квітчастий королик”
На фоні класичної музики
Ведуча
2: Україна – це край, де широка,
і довга стрічка Дніпра охоплює жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба
купає золотосяйне сонце. Україна – це тихі води та ясні зорі, і весною там дуже
гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть.
Ведуча 1:
Весна – весняночка... Це вона, привітна і щедра, подарувала Україні Великого
Байкаря.
Ведуча 2:
Саме 5 березня 1827 року у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя
поміщицьким маєтком народився Леонід Глібов.
Ведуча 1:
Дитинство його минало в с. Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько
разом зі своїм паном. Там Глібов пізнавав красу народних звичаїв і пісень.
(Звучить українська пісня)
(Виходить
хлопчик Льоня).
Льоня:
Проживаючи неподалік від панського маєтку, я бігав туди гратися й іноді ставав
свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них – і на
все життя зненавидів насилля й деспотизм.
Я
був хворобливою дитиною, що позначалося на моїх успіхах у навчанні. Початкову
освіту я здобував удома: на сьомому році читати навчила мене моя мама – Орина
Гаврилівна. Писати – пан Родзянко, місцевий священник – арифметики, латинської
і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. А ще я хочу сказати, що змалечку я
дуже-дуже любив всякі рослини, охоче доглядав за квітами, за що мене прозвали
,,квітчастим королем”. До мене навіть ,,прилипло” жартівливе привітання:
,,Здоров був, Льолику, квітчастий королику!”.
Ведуча 2:
В тринадцять років Леоніда відвезли в Полтаву і там влаштували в гімназію. Він
швидко здружився з учнями.
Льоня:
Але вперше відірвавшись від дому, від батьків, я так занудьгував за рідним
хутором, розлогими левадами, тихим садочком, що мені аж снилася рідня оселя.
Ведуча 1:
Ці настрої вилились у вірші «Сон». Це був перший вірш Л.Глібова.
(Звучить вірш «Сон»)
Ведуча 2:
Дійшовши до 6 класу гімназії, Леонід встиг написати близько сотні поезій. Але
сталося лихо: він захворів.
Ведуча 1:
Він повернувся до батьків, залишивши гімназію, як потім виявилось, назавжди.
Юний Глібов знову серед рідних гаїв і полів Хорольщини.
ІІ сторінка «Пісня- душа народу»
Ведуча 2:
Якось Леонід поїхав у Седнів, недалечко від Чернігова. І пішов помилуватися
мальовничими краєвидами. З альтанки, що на високій буйно зеленій горі,
відкривається широка долина, а внизу тиха річка Снов.
Ведуча 1 :
Підперши щоку долонею, Леонід Іванович замріяно дивився на зелені луки. Роки
спливають, неспинно біжать, біжать. І небо таке голубе – ні кінця, ні краю. А
он верби похилені стоять у тихім смутку. Ще зелень буяє. Але придивись –
де-не-де побляклі листочки.
Ведуча 2:
Як швидко спливають літа... і молодість скороминуща. І з самого серця вилилися
слова ....