«Продуктивні технології навчальної діяльності»
Гусарова Л. В.
«Як у нас на Україні…»
(розробка виховних заходів)
Л. В. Гусарова
«Як у нас на
Україні…»
Збірочка
містить розробки виховних заходів, а саме свята українських вечорниць,
Великодня та рушника, що відповідають вивченню звичаїв та обрядів
українців ; виховує в учнів школи
глибокі почуття любові до рідного краю,
його традицій, святинь, народної пісні, значення рушника для українського
народу.
Мета збірочки – допомогти вчителям
загальноосвітніх шкіл в організації та проведенні нетрадиційних виховних
заходів у середній та старшій школі.
ЗМІСТ
УКРАЇНСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ
СВЯТО ВЕЛИКОДНЯ
СВЯТО
РУШНИКА
Дійові особи: Господиня –
Солоха;
2 кума;
Наталка-Полтавка;
Петро;
Голохвостий і Проня;
Дяк.
Ведучий 1. Україна…
Золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, волю, щастя, свідками чого є високі в степу
могили, обеліски та прекрасна на весь світ народна пісня.
Ведучий 2. Українська
пісня… Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє дитинство, свою
юність, красиву і ніжну. Який митець не був натхненний її мелодіями! Яка мати
не співала цих легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх.
Ведуча 3. У глибину століть
сягає історія нашого народу. Пізнати історію рідної сторони, рідної мови нам
допомагають книги і самобутня творчість нашого народу, мелодійні пісні та думи,
барвисті коломийки й ліричні хороводи, фантастичний світ казок.
Ведуча 4. Хай же сьогоднішній
вечір відкриває перед вами, юні друзі української мови, розум, мудрість,
щедрість, гумор нашого талановитого народу.
Хата. Біля столу куняє кум. Стук у двері. Чути голос
другого кума.
2 кум. Куме, ти вдома? (Кум обізвався). Ти що це спиш, чи що?
1 кум. Та ні. Це я так,
трохи задрімав.
2 кум. Ех куме, куме! Гріх
у такий вечір сидіти вдома одному, а ще більший гріх в такий вечір не випити
чарочку-другу (наливає чарочку).
мого
шелихвоста десь немає. (Чути спів кумів).
Чи це не він
співає? Та й кума голос впізнаю. Авжеж, вони, мабуть, з самого
ранку
почали… (Йде до них). Хіба ж так
годиться? Скоро хлопці та й дівчата прийдуть.
Кум-господар. А що нам,
хай приходять, тільки не торохти. Годі вже! Розкричалася!
(Чути спів дівчат і хлопців «Ой на горі та й женці
жнуть»)
Солоха. А славно співають.
Я страх люблю хлоп’ячі співи!
Господар. Славно, славно!
Поспати б оце, а вони гукають.
Солоха. А що б вони ще
робили, коли б їм ще погуляти, як не на вечорницях! За будні наробляться!
(Позіхає. Стук у
двері).
Солоха. Господи, дівчата та
хлопці прийшли, а в нас ще не все готове. Вставай,
чого
розсівся, старий, не чуєш, чи що? Он уже в двері стукають.
Входять дівчата та хлопці.
Дівчина 1. Добрий вечір
у вашій хаті! (Кланяється). Уклін
господині! Чи веселі вечорниці у нас на Україні? Чули, що в оцій хаті будуть
вечорниці.
Господиня. Добрий
вечір, добрий вечір, любі гості! Просимо, просимо!
Ви заходьте
в нашу хату, -
Превелику,
пребагату,
Від зірниці
й до зірниці
Хай лунають
вечорниці!
Дівчина 2. Гей, на
наших вечорницях,
Хто сумний – розвеселися!
Співи й танці, небилиці, -
Гарні будуть вечорниці!
Дівчина 3. Стрічайте
пирогами,
Смачними і масними,
Бо ми ж прийшли з піснями.
(Пісня «А я
молода, на базар ходила…»)
Господиня-Солоха. Ще раз просимо гостей до хати. Просимо, просимо сідати.
Дівчина 4. Чи пристало
нам сідати. Ми прийшли танцювати і пісні співати.
Хлопець 1. Дорогі
друзі! Запрошуємо вас усіх до нашої оселі, де зараз починаються вечорниці.
Танцюють український народний танок.
Хлопець 2. Козаче, а ти
чув, що… (сміються)
Кум 1. Куме, чи ти чув?
Козаче! … Козак… Ха-ха-ха… Та які ж ви козаки? Щоб козаком стати, треба багато
знати, бути умілим, сильним, розумним.
Кум 2. А що, хіба вони не
такі? Ось нехай вони нам і доведуть.
Кум 1. Ось і подивимося.
Кум 2. По-перше, добрий
козак починає свій день з козачої їжі.
Кум 1. А яка головна козацька
їжа? (Звертається до залу). Хто знає?
Вірно, куліш. А нумо, ідіть до нас, хлопці, тут і куліш покуштуєте.
(Гра «Хто швидше з’їсть куліш)
Кум 2. Бачиш? А ти казав,
що вони не козаки.
Кум 1. Що тут такого? Дали їм куліш, дали ложку і їж собі.
Нехай вони краще скажуть, яка козацька страва найпопулярніша на Україні?
Кум 2. А її їдять зранку
чи ввечері?
Кум 1. Козак їсть її і
зранку, і вдень, і ввечері, особливо такі гарненькі, смачненькі, маленькі, і
великі, з сиром, з м’ясом, з грибочками, з картопелькою, вишнею, і звуть їх…
Кум 2. Чуєш, вірно кажуть
– це вареники.
Кум 1. А чи вміють вони
їсти вареники?
Кум 2. От і дивний же ти!
Хто ж не вміє їсти вареники?
Кум 1. От саме так і не
вміють! Що це таке, вареники з сиром, та задарма! Пропоную всім змагання.
Кум 2. Що це ти вже знову
придумав?
Кум 1. Справжній козак
повинен вміти їсти козацьку їжу без допомоги рук.
(Гра «З’їм вареник без рук»)
Кум 2. Бачиш, справжні
козаки!
Кум 1. Ні, ще не справжні!
Кум 2. Ну що іще?
Кум 1. А що ж це за козак,
який не вміє танцювати?
Кум 2. А хто сказав, що
вони не вміють танцювати?
(Танець «Гопак»)
Кум 1. А чи знаєте ви такий танець – повзунець? Кожен козак
повинен його вміти танцювати.
Кум 2. Ану, хлопці! Виходь
до кола!
(Гра «Повзунець»)
Кум 1. От тепер і я бачу, що ви справжні козаки. (Музика)
Дівчина. Дівчата, хлопці,
музики на вулиці грають. Пішли. Покличемо їх до нашого гурту. (Виходять)
Чути стук у двері. Заходить, покректуючи, Дяк.
Дяк. Добрий вечір, незрівнянна Солохо! Заскучав я трохи та й
прийшов до тебе. (Підійшов ближче,
кашлянув, посміхаючись).
А що це у
вас, велеліпна Солохо? (Відскочив)
Солоха. Як це –що? Рука,
Йосипе Никодимовичу.
Дяк. Гм! Рука! Хе-хе-хе. А це що у вас, дрожайшая Солохо? (Показує на шию Відскакує).
Солоха. Ніби не бачите,
Йосипе Никодимовичу. Шия, а на шиї – намисто.
Дяк. Гм! На шиї
намисто! Хе-хе-хе! А це що у вас, незрівнянна Солохо? (Стук у двері)
Ой Боже ж мій! Стороння особа. Що це буде, як застануть
особу мого званія? Бога ради, доброчесна Солохо! Ваша добрість, як сказано в писанії
луки, глава трин… трин… Стукають, їй Богу, стукають!..
Солоха. Та заспокойтесь ви,
Йосипе Никодимовичу, це дівчата прийшли, вечорниці ж сьогодні. (Заходять з піснею дівчата).
Дяк. Ой, дівчата, мої ж ви качечки, мої ж ви куріпочки,
заходьте, заходьте, порадуйте мене, старого. А які ж всі гарні. Де мої молоді
літа?
Солоха. Так, справді!
Дівчата у нас найкращі! Славляться як красою, так і вмілими руками.
Дяк (біля дівчат) Ох, будуть
з них добрі молодички, мої ж ви солошеньки.
Солоха. А чи знаєте ви, Йосипе
Никодимовичу, і ви, любі гості, що Солоха – це образ української жінки. А її
завжди знали як умілу, привітну… А ось давайте, Йосипе Никодимовичу,
подивимося, на що здатні наші дівчата?
Знаю я, що зараз проводять найрізноманітніші конкурси краси. Давайте і
ми з вами проведемо такий конкурс. Але ми назвемо його «Сучасна Солоха». Ну,
дівчата, хто братиме участь у нашому конкурсі? Не баріться, виходьте сюди!
такий
конкурс. Але ми назвемо його «Сучасна Солоха». Ну, дівчата, хто братиме участь
у нашому конкурсі? Не баріться, виходьте сюди!
1.
Пісня (весільна)
2.
Танець.
3.
Причаруй.
Солоха і Дяк нагороджують переможницю конкурсу хусткою і
намистом із бубликів.
Дяк. Пішли, мої миленькі, мої солошеньки, я вас проведу.
(Дяк і дівчата йдуть із сцени. Солоха заходить вглиб
сцени. Музика. Виходить Наталка Полтавка)
Наталка Полтавка. Не минула мене лиха година. Возний гірше ріп’яха причепився. Боже милосердний! Що зі мною буде? Страшно і подумати, як з
немилим чоловіком увесь вік прожити. Куди мені подітись? Горе мені. Добрі люди,
поможіть мені, пожалійте мене! Боже! Коли уже воля твоя така, щоб я була за
Возним, то вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до Возного, без
Твого чуда я пропаду навіки (стає на
коліна).
Виходить Петро.
Петро. Гірко мені слухати,
що Терпелиху називає другий, а не я, тещею. Так, Наталка не моя. Наталка, яку я
любив більше на світі, для якої стогнав під тяжкою роботою, для якої скитався
на чужині, зароблену копійку збирав докупи, щоб розбагатіти і назвати Наталку
своєю навічно! І коли сам Бог благословив мої труди, Наталка дістається іншому!
О, зла моя доле! В який час я тебе стрічаю! І для чого тільки побачилися, щоб
навіки розлучитис
Наталка Полтавка. Петре! Скільки сліз я пролила за тобою! Я знаю тебе, тому не питаю, чи іще
ти любиш мене, а за себе не боюся. Моя мати хотіла, щоб я за Возного вийшла
заміж, бо тебе не було. А коли ти прийшов, то Возний повинен відступитися.
Петро. Возний – панич,
чиновник і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю ворогів додам, а не
допомоги.
Наталка
Полтавка. Петре, не так ти думав, коли я проводжала тебе. Петро більше не
любить мене. От яка тепер правда на світі. Підеш, Петре, до тієї, яку тепер
любиш. Перед нею мене, бідну, за любов осудиш.
Петро. Я другої не любив і
любити не буду. Тебе ж, моє серденько, повік не забуду.
Разом. Бог поможе серцям
вірним пережити муки. Наші душі з’єднались, з’єднайтесь і руки.
(Пісня «Ой, я дівчина Наталка»).
Виходить Солоха.
Солоха. Ой, як гарно
співаєш, люба Наталко, і гості тебе заслухались. Я їм теж пропоную поспівати. І
ось вам конкурс. Багато пісень починається з «Ой».
Наталка Полтавка. Поділимося на дві команди. Одна –
моя. Друга – Петра.
Петро. Молодці. А тепер гайда
на вулицю.
Солоха (одна) Ой. А це хто? Невже
Голохвостий?
(Виходить Голохвостий з піснею «Моя мама добре серце
має…»).
Голохвостий (з цигаркою) Звольте
закурити?
Проня. Ваша папіроска
шкварчить.
Голохвостий. Ето у груді
у мене шкварчить.
Проня. Чого?
Проня. Ах, что ви!
Голохвостий. То есть тут у нутрє у мене такая
стрємітєльность до вас, Проня
Прокоповна,
што хоч сквозь огонь готов простить!
Проня. (набік) Починається!
Починається! Ах, єто кавалєрскиє насмєшкі. Может, по каму другому… У вас сталько
баришень…
Голохвостий. Ето ви пущаєте критику, я своєй душі, Проня Прокоповна,
не покіну ліш би гдє. Развє хіба там, гдє ваша душа, - і більше в нікотрому
мєстє.
Проня. А ви знаєте уже,
яка моя душа?
Голохвостий. Ах, Проня Прокоповна, не рвіть мене, як пуклю.
Потому відітє, какой я погібший єсть человєк.
Проня. Чого ж погібший?
Голохвостий. Потому здєсь
у мене (показує на серце) такоє
смєртєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить…
Проня. Коли б заглянуть
можна було вам у серце.
Голохвостий. То ви би там
увідєлі , што золотимі слов’янскімі буквамі
написано: «Проня Прокоповна Сєркова». Ах, но єжелі б золотой ключ до вашого
серця та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий. Я би кожну мінуту
одмикав ваше серце і смотрєл би , не мився б, не помадився б, не пив, даже не
курив би по три дні , та всьо смотрєв би!
Проня. Ах, корда б же тому
була правда! (набік) Чого ж він
навколішки не стає?
Голохвостий. Да пущай
мене алад’ябль скорчить,когла, значить, брешу! (Набік)Ну сміливіше! (Стає
навколішки) В груді моєй – Везувій так і клекотить. Рішайте судьбу мою
нещасную, прошу у вас руку і серце!
Проня. Ой, мама моя! Я так
стривожена… Так сталось несподівано… я. я вас, ви знаєте, чи ви мене не
обманюєте, чи любите? Я ще молода. Не знаюсь у цім ділі…
Голохвостий.
Ви не веріте? Так знайте ж, што я рєшитєльно нікого не любив, не люблю і не
любитиму, окромя вас! Да єслі б любив так Братську ікону, то мєня б анголи
живим взяли б на небо!
Проня. Так дуже любите?
Голохвостий. То єсть
говорю вам – кип’яток!
Голохвостий.
Не безпокойтесь… обхождєніє, понімаю.
Проня. І я вас дуже люблю!
Душка моя! (Дає руку поцілувати). Я
согласна бути вашою половинкою. Мамонька! Папонька!
Заходять дівчата і хлопці. Співають пісню «Ти ж мене
підманула».
Хлопець. Галю,Галю чорнобрива!
Чого в тебе брови криво? На козака задивилась
та й брівоньки іскривились.
Дівчата. Ішов Гриць з
вечорниць вночі слободою,
Сидить сова на воротях, крутить
головою.
Він, сердяга, як побачив, та
через городи,
Заплутався у бур’яні та й наробив шкоди.
Хлопці. В Дерезуватці
густо хати – вітер не провіє,
Сама мати вікна миє, бо дочка
не вміє!
Дівчата. Ішов Гриць з
вечорниць темненької ночі,
Сидить гуска над водою, вирячила
очі.
Я до неї гиля-гиля, вона й
полетіла,
Коли б не втік осокою, була б
Гриця з’їла.
Хлопець. А чи не здається
вам, що вже час додому?
Всі. Дякуємо господині і
господарю.
Господарі. Спасибі й
вам! Будьте здорові!
Хлопці і дівчата виходять з піснею:
«Скільки б не співали, а кінчати час,
Кращі побажання ви прийміть від нас!
І в вас, і нас хай буде гаразд,
Щоб ви, і ми завжди щасливі були!
Ведучий. Дорогі друзі! Ми раді, що сьогодні у залі не
було байдужих. спонукали до зустрічі найдревнішим і наймудрішим порадником – книгою.
Бажаємо вам
цікавих знахідок! На все добре! До побачення!
Свято Великодня
Інтер’єр селянської хати. Лави півколом, застелені
українськими килимами, на столі святкові страви: паска, крашанки, сало та ін.
На стіні – портрет Т. Шевченка, вишиті рушники. Лунає
мелодія української пісні.
Ведуча. Україна… Країна
смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути й барвінку, над якими
світять яскраві зорі , це історія мужнього
народу, що віками боровся за волю та щастя.
Ведучий. Історію свого
народу можна пізнати, вивчаючи його звичаї, ті прикмети, за якими розпізнається
народ. Звичаї – ті неписані закони, якими керуються і щоденних, і в
національних справах. Народні звичаї, мова – це найміцніші елементи, що
об’єднують націю.
Ведуча. В усіх народів
світу існує повір’я , що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми
і Богом. Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі
притулку, бо він загублений для свого народу. Отож, давайте сьогодні разом
вивчати народні традиції, пов’язаним з найулюбленішим весняним святом –
Великоднем або святом Паски.
На сцені з’являються господиня й господар вечорниць.
Господиня. Уже й вечір,
ані дівчат, ані хлопців немає. Що то молодість! Цілу ніч гуляли б, тільки б
музика та пісні. І то ж споконвіку так ведеться…
(У двері стукають. Співаючи веснянку, заходять дівчата,
одягнені в українське вбрання).
Дівчата. Добрий вечір у
вашій хаті!
Господар. І вам вечір добрий!
Заходьте, сідайте, будьте ласкаві, у нашій хаті, на нашій лаві!
(Дівчата сідають, виймають рукоділля, вишивання.
Починають співати українську пісню).
Дівчата. А де ж наші хлопці?
Господиня. Просимо усіх
до хати і з дівчатами пісню заспівати.
(Хлопці сідають з одного боку, а дівчата – з іншого).
Хлопець. Перш, ніж співати,
ми хотіли б дізнатися, любі господарі, як у давнину святкували Великдень,
познайомитися з народними традиціями, віруваннями, легендами. Розкажіть нам,
звідки прийшло це свято і що воно означає?
Господар. Слово «Паска» -
єврейське, воно означає «пройшов мимо». Це свято прийшло завдяки такій події.
Євреї довгий час перебували в рабстві у єгиптян,
життя їхнє
було дуже тяжким. Але Господь зжалився над ними і послав на поміч Мойсея. Єгипетський
цар не захотів добровільно відпустити рабів своїх на волю. Тоді Господь послав
на єгиптян тяжкі покарання. Дев’ять покарань були послані, а фараон стояв на
своєму. Перед десятою, останньою карою, Мойсей наказав кожній єврейській сім’ї
заколоти ягня і його кров’ю помазати двері житла , ягня засмажити і з’їсти.
Євреї це зробили. Тої ж ночі в кожній єгипетській сім’ї помер первісток. Це
ангел Божий вразив усіх єгипетських немовлят і пройшов мимо тих будинків, де
була кров на дверях. З тих пір за велінням Бога євреї щороку в цей день кололи
ягнят і з’їдали його, а день цей називали Паскою. Ми ж так називаємо свято
Воскресіння Хреста. Як у стародавні часи Господь звільнив євреїв від рабства,
пославши кару, яка пройшла мимо них, і
нас Христос звільнив своїх воскресінням від гріха і смерті.
Господиня. Після Різдва
найбільшим християнським святом є Великдень. Цього дня воскрес Ісус Христос. До
Великодніх свят готувалися заздалегідь: приготовляли великодні страви, пекли
паску, красили яйця. Кажуть, що на свято обов’язково повинно бути три паски,
які присвячуються Сонцю, померлим і живим. Першою їдять паску свячену.
Святкували Великдень три дні. Молодь влаштовувала гойдалки з піснями та іграми,
діти співали на лісовій галявині веснянки. Всі три дні свят ходили в гості, а
також провідували могили померлих.
Дівчина. А я знаю, як
проходив перший день Паски. Як тільки подзвонять до заутрені, то з усіх кінців
села чи міста народ починав рухатися до церкви. Дітей теж брали до церкви з
собою, вдома майже ніхто не залишався. Після закінчення Богослужіння, святилося
«свячене», що складається з паски, сиру,
яєць, поросяти, масла, сала чи ковбаси. Поздоровляти зі святами та
христосуватися починають уже після Богослужіння. При христосуванні, звичайно,
цілуються і обмінюються писанками чи крашанками. Яйце,одержане при першому
христосуванні, зберігається як цінність, або, занародним віруванням, «воно має
велику силу». Священик виголошує привітання «Христос воскрес!» а народ
відповідає хором: «Воістину воскрес!».
Хлопець. А вдома свято
продовжувалося за святковим столом. Перед тим, як сісти за стіл, вся родина
вмивається. Мати наливає у велику миску холодної води, а на дно миски кладе три
великі крашанки. Першою вмивається
Після кожної особи воду міняють , але
крашанки залишаються ті самі. Їх забирає дівчина, щоб краща була. Обряд
«розговіння» у різних місцевостях України відбувається по-різному. Найстарішою
його формою є такий. Господар тричі обходить з мискою навколо столу, наповненою
«свяченим». Ставши обличчям до образів, він розрізає на тарілці свячених яєць
і ложкою підносить частину яйця до рота
(ніби причащає) кожному членові родини, промовляючи: «Дай, Боже, ще й на той
рік діждатися світлого празника Воскресіння Христового в щасті і в здоров’ї».
Розговляючись, стараються не ронити крихт на долівку, щоб не потоптати їх.
Дівчина 2. Коли на
Великдень розговієшся й вийдеш на вулицю, то що перше побачиш, те й задумай –
буде удача. А мені бабуся розповідала про такі народні
прикмети.
Якщо в цей день дощ, або хмарно – буде врожай. На Великдень кожен селянин
намагався бодай кілька разів вдарити у дзвін, бо це приносило щастя, зокрема,
родила гречка. З давніх-давен існує на Україні повір’я , що на Великдень, під час сходу, сонце «грає»
. Колись дівчата молилися до сонця. Ранком, перед сходом сонця, люди відчиняли
віконниці, усували з вікон все, що не пропускає до хати чародійного сонячного
проміння, яке проносить у дім щастя і здоров’я.
(Дівчата і хлопці співають пісню «Сонячний дощ»).
Хлопець 2. А зараз
з’явилася традиція фарбувати та розписувати яйця.
Господар. Про походження
звичаю готувати на Великдень писанки та крашанки існує багато легенд. Легенди,
записані на Поділлі, кажуть, що коли Ісус Христос воскрес, то він сказав
воякам, які охороняли його: «Ідіть і кажіть усім людям, що Христос воскрес, а
щоб вам повірили, то ось вам «знак». При цьому
Спаситель узяв зі свого гробу крашанку і дав воякам. Відтоді і пішов
звичай робити крашанки на Великдень. Після того, як Спаситель вознісся на небо,
Марія Магдалина прийшла до Риму, щоб там проповідувати Євангелію. В Римі вона
стала перед імператором Тіберієм і піднесла йому червоне яйце, сказавши:
«Христос воскрес!». Так вона почала свою проповідь.
Серед народів є багато вірувань, які
пов’язані з приготуванням великодніх писанок та крашанок.. на Поділлі вірять,
що найкращий час починати роботу – це другий день після Христовопоклінної
неділі, а на Сорок Святих треба виписати сорок клинків. У Вербну неділю та на
Благовіщення з писанками нічого не можна робити – попсуються. Щоб писанки добре
зберігалися, їх треба варити в Чистий четвер.
Товчене на порошок лушпиння підсипають до
кормів курям – «щоб краще неслися».
Топтати ногою рештки пофарбованого яйця чи
писанки – великий гріх. Хто буде топтати ногами свячене яйце, того Бог покарає
хворобою.
Майже по всій Україні є вірування , що
шкарлупою свяченої крашанки можна підкурювати хвору людину чи тварину від
пропасниці. Крашанка, а ще більше, писанка, одержана на Великдень після першого
христосування, зберігається, – «бо вона відвертає напасті злого чоловіка».
Крім того, така писанка «припинить
пожежу». Дівчата вмиваються першою крашанкою – щоб «кращими бути». За народним
віруванням, крашанки готуються в суботу тому, що яйця, пофарбовані в п’ятницю,
швидко псуються , а, бувши зробленими в суботу, вони зберігаються протягом усіх
свят.
Господиня. А я розповім
вам про писанки. Для наших предків писанка – символ народження весняного сонця.
Сонце – це символ тепла, світла і життя. Природа була сталим джерелом для
писанкових символів. Тваринні символи мають
подвійне
значення; щоб власник писанки мав здоров’я, силу і витривалість та щоб його
тварини були здорові й плідні.
Дівчина 1. А тепер
давайте пригадаємо українські народні ігри. Перша гра називається «Буряки».
Обирається ведуча – це господиня, яка насіяла
буряки, що добре вродили. Гравці – це буряки. Приходить сусідка до господині і
просить позичити прикладає усі зусилля, щоб умовити хазяйку. Нарешті господиня
дозволяє вирвати буряк. Сусідка починає « виривати буряк» , тобто відокремити
одного гравця від іншого і сісти на його місце. А гравці повинні сидіти на
руках один в одного і міцно триматися. Той гравець, якого відокремили, стає
«сусідкою». Якщо не вдається «вирвати буряк» з першого разу, сусідка вириває
доти, поки не вирве.
(Хлопці і дівчата починають грати).
Хлопець 2. Ця гра
проводиться так, як знайома вам «Телефон». Гравці поділяються на три команди, кожній дається
одна скоромовка. Чия команда Скоромовки:
1.
Улас у нас, Панас у
вас.
2.
Ворона проворонила
вороненя.
3.
Побіля Прокопа
паляниці пекла.
Господар. Чи знаєте ви, любі гості,
що колись на Україні був звичай на Великдень гойдатись на гойдалці? Гойдалка
була центром розваги усього села: від самого ранку до пізнього вечора на
перший, другий, третій день свят сюди приходили дівчата, хлопці, діти й поважні
люди. Тепер це тільки розвага, а колись в основі цього звичаю була поважна
мета: очищатися повітрям від усього злого, що накопичувалося за зиму.
(Вбігає гурт дівчат і хлопців з глечиками, коновками,
дзбанками).
Дмитро (ллє воду на Ганнусю). Будь здорова, як вода, а весела, як весна.
Ганнуся. Обережно, Дмитре,
віночок новий, квітки замочиш.
Петро. А ти на коси,
Дмитре, на коси, щоб гарно росли. (Підносить
коновку над головою Ганнусі, вона тікає).
Ганнуся (стріпує воду з кіс). То тебе полити треба. Бачиш, який малий, ніби тебе ніколи весняний дощ не
мочив.
Оля (відбирає коновку). Давайте. Дівчата, поллємо Петра, щоб добре ріс.
Дівчата підбігають до Петра. Одні тримають його, інші
ллють на нього воду.
Петро. Досить, дівчата, а
то до неба виросту.
Оксана (ллє на Петра воду три рази). Один дощ, другий дощ, третій дощ.
Петро. Досить з мене
одного. Б-р-р.
Оксана. Три краще. Знаєш,
як старі люди казали: «Як піде весною три дощі добрі, то наповнить три роки
голодні».
Петро. На урожай – то добре, а для мене яка вигода? Сорочка вся
мокра, змерз, як цуцик. Ой, дівчата, жалю у вас немає. Я ж на ваші сорочки води
не лив, тільки на коси. А ви мене з ніг, чи то з голови до ніг облили.
світить.
(Дівчата беруться в коло і співають:
А вже весна воскресла, наша люба весна воскрела.
А що ж ти нам принесла?
А що ж ти нам, люба весно, принесла?
На паняночки віночки,
На паняночки, славнії дівочки, віночки.
Парубочкам по кий очку,
Парубочкам, та славним синочкам, по кий очку.
почули на
наших вечорницях. Розповідайте своїм друзям, знайомим про славні народні
традиції України, оберігайте їх, примножуйте,
бо це – наша історія, наша
культура. А тепер прошу, любі гості, до святкового столу.
Після трапези парубки і дівчата прощаються з господарями,
вклоняються хазяйці, співають:
Скільки б не співали,
А кінчати час.
Кращі побажання
Ви прийміть від нас.
І в вас, і в нас
Хай буде гаразд.
Щоб ви і ми щасливі були.
Господар. Спасибі і вам.
Будьте здорові!
Свято рушника
І на тім рушникові –
І дитинство, й
розлука,
І вірна любов…
Андрій Малишко
Сцена чи
кімната, де проходить свято, прикрашено вишитими рушниками, хустинами, пучками
калини. Посередині стіл, накритий вишитою скатертиною,біля столу – лава.
На сцену
виходить дівчина в українському одязі.
1-ша дівчина. Вечір
добрий, любі друзі, шановні гості!
Ми раді вас
сьогодні привітати
На світлому
і радісному святі,
Ласкаво
просимо до хати! (вклоняється)
На сцену піднімаються із залу хлопці та дівчата в
українському національному одязі. Їх зустрічає друга дівчина з хлібом-сіллю на вишитім
рушнику.
2-га дівчина. Гостей
годиться хлібом-сіллю зустрічати,
Привітним гожим
словом віщувати.
Прийміть же хліб на
мальовничім рушникові,
Про цей рушник сьогодні йтиме мова.
Хлопець приймає з рук
дівчини рушник, цілує хліб і кладе на стіл, біля якого на лаві вмощуються
хлопці та дівчата.
Дівчата розгортають
вишивки і беруться до роботи, наспівуючи пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на
вечорниці». Тим часом хлопці, ніби поважні ґазди , починають розмову.
У нас сьогодні ніби вечорниці,
Милують око
диво-рушники,
Дівочий спів лунає у світлиці,
Як добре, що є звичаї такі.
Збиратися разом,
співать, гуляти,
Про Україну-неньку розмовляти,
Дізнатись більше про традиції, обряди,
Культуру та історію ми завжди раді.
Скільки багатства в нашого народу!
В криниці мудрості не висохла вода,
Свято шануються закони роду,
Душі народної скарбниця не згаса.
А мова наша, рідна мова –
Чи то не золото, не скарб?
Вона, мов гілка калинова, -
Красою вабить і цілющий має дар.
А як же
не згадать про пісню,
Сумну й веселу, радісну й тужну.
Вона то у блакить зрина небесну,
То серце криє без жалю.
Не
вистачить нам ночі, парубки,
Щоб розказати про
всі оті скарби.
Адже сьогодні ми прийшли сюди,
(звертається до
глядачів)
Щоб розповісти вам про рушники.
Виконується «Пісня
про рушник» (сл. А Малишка,муз. П. Майбороди).
1-й хлопець. Яка чудова пісня, і слова прекрасні, і музика чарівна!
Мої любі друзі, а чи багато знаєте ви пісень про рушник? (Звертається до залу). Ану давайте проведемо такий собі конкурс на
краще знання пісні про рушник. Переможця чекає приз.
1-ша дівчина. Хто з вас не бачив вишиваного рушника? Мабуть, немає
таких. Хоч раз, а все-таки стрічали. Адже рушник здавна слугував лише окрасою в
світлиці. дістав від слова «Рука» - ручник, тобто рушник.
2-га дівчина. З давніх-давен у чарівну силу рушника вірили, як у
доброго
чародія, що убереже від усякого лиха. Спитаєте, звідки ж бо взятися такій
силі? А сила рушника – у візерунках, вишитих на ньому. Рушники можна читати
так, як читають книги. Треба лише розумітися на орнаментах.
3-тя дівчина. А ще я чула:
кажуть, коли людина, котра вишиває рушник, має думки і бажання чисті,
добрі, радісні, то і рушник матиме чарівну силу. Чи це так?
2-га дівчина. Так, подруженько, так. Адже лиха людина не може володіти
чарами добра. дивовижні візерунки.
Аж не віриться, що своїми руками можна таке диво створити.
Ведуча І. Мистецтво вишивання дуже давнє. З покоління в покоління
передавалося воно від однієї майстрині до іншої, відшліфовувалося,
відточувалося. Про існування вишивок на території сучасних українських земель у
давні часи свідчать стародавні історики, зокрема Геродот та інші матеріали
розкопок. У могилах перших століть нашої ери знайдені залишки вовняного одягу,
прикрашені багатоколірними вишивками. Найстарша датована пам’ятка української
вишивки – 1673 рік. То фрагмент рушника, що відзначається багатством візерунка
та високою технікою виконання.
(Виконується
українська народна пісня «Місяць на небі, зіроньки сяють»).
3 дівчина. Рушник! Як багато промовляє нам це слово! Скільки
зворушливих спогадів пов’язано з ним. На вишиті рушники приймала повитуха
немовля (причому для хлопчиків на рушникові вишивалися свої візерунки, а для
дівчаток – свої). На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона
перев’язувала рушниками сватів. І день
весілля ставали наречені на вишитий рушник.
Звучить мелодія
української народної пісні «В саду гуляла, квіти збирала». Готується сценка
сватання. На сцену виходить мати, батько, дочка Галя. Батько біля печі палить
люльку. Галя заглядає у дзеркало. Мати видивляється щось у вікні.
Мати. Галю! Галю! Дитино! Ану покинь ото красуватися, та
колупай її,
колупай! А ти, старий. Чого розсівся? Хутко святкову свиту одягай та за
стіл
сідай, як господар поважний.
Батько (не дуже
поспішаючи) . Та я зараз. А що там горить, чи що?
Мати. Та бодай тобі! Свати йдуть! Свати!
Галя. Ой, лишенько.
Батько сидить за
столом, мати зустрічає гостей, Галя колупає піч.
1 сват. Здорові були, ґаздо та ґаздине!
Мати. Та здорові, чого й бажаємо! Проходьте, сідайте до столу.
Цікаво знати, що привело вас до нашої хати?
Батько. Яку таку справу маєте до нас?
2 староста (покахикує в
кулак). Та діло тут таке. Шукаємо ми куницю – красну дівицю, а
вона. Кажуть, до вашої хати забігла.
Батько. Он воно що!
1 староста. Ну а наш князь шукає її, бо хотів би мати у себе.
Мати. Галю, чи чуєш?
Галя. Та чую, мамо, чую. Постривайте, я зараз. Галя виходить. (Через хвилину заходить з рушниками та
хустиною. Молода перев’язує сватів рушниками, молодому дарує хустку на знак
згоди. Молоді стають на рушник і просять батьківського благословення).
Галя. Дозвольте, батько, дозвольте, мати,
На рушник вишиваний перед
вами стати
Та благословення вашого
дістати.
Благословіть, мамо,
благословіть, тату,
На щасливу долю, на життя багате.
Мати й батько з
іконою благословляють молодих.
Мати. Бог
благословляє і я благословляю,
Жити аж до віку в парі
вам бажаю.
Хай діти – як квіти, життя
барвінкове,
Веселе, як ружі оці
барвінкові.
Батько. Щастя вам, діти,
поваги, любові,
Хлібного столу, доброї
долі,
Зерном золотим хай
колоситься нива,
Хай буде родина здорова
й щаслива.
Мати. Любітесь, шануйтесь, діток плекайте,
Людей не цурайтесь,
привітно стрічайте,
Та батька з матір’ю не
забувайте.
(Молоді дякують
батькам за благословення. Донька звертається до матері):
Галя. Спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала
Та рушнички напряла,
По тихому Дунаю бігала,
На сухому бережечку сушила,
Своїх старостів дарила.
(Знову звучить
мелодія «В саду гуляла, квіти збирала». Молоді, свати та батьки йдуть зі сцени.
Далі поновлюється розмова за столом між хлопцями та дівчатами).
1 х. На
щастя-долю давала мати синові рушник, коли виряджала його в далеку путь. А
кохана дівчина дарувала молодому шовкову хустину, щоб на чужині не забував її.
1 д. (із вишитою хустиною в руках).
Як я проводжала милого із дому, -
Не забудь в поході та вернись живим.
І поїхав милий з-під вогню і грому,
Хусточка червона розцвіла за ним.
Хусточку червону я подарувала,
Вишиту барвінком у тривожні дні.
Як я дожидала, як я виглядала,
Може, прийде звістка радісна мені?
Тільки десь надвечір під липневу зливу
Вийшла за ворота – кінь в полях біжить,
Обірвавши
повід, розметавши гриву,
Хусточка червона на сідлі лежить.
А. Малишко
1 х. Ой, дівчата, як же багато ви нам розповідали сьогодні! Як
же цікаво вміти читати рушники. І як добре мати їх у світлиці. Мабуть, багато
хто забажає й собі навчитися вишивати таку красу.
2 д. То певно, що так. Бо з давніх-давен кожна українська
дівчина вміла вишивати. І, ледь підрісши, починала готувати собі посаг –
сорочки, запаски,
плахти, а найперше – рушники. З чистою думкою, світлою душею, гарними бажаннями,
і з піснею.
Співають пісню
«Чорнобривців насіяла мати». Сл. М. Сингаївського, муз. В. Верлинича.
1 д. так, розповідали ми сьогодні багато. Але це не все. Бо
неможливо збагнути до кінця душу народну, її багатство. А в рушникові – як і в пісні чи слові –
закладена душа народу, скарбниця якого безмежна.
1 х. Ну що ж, за
вечір цей чудовий
Спасибі вам, і щирий всім
уклін. (Вклоняється)
1 д. Спасибі на добрі, на гарнім слові.
Живіть багато, будьте нам
здорові! (Вклоняється)
2 д. А проще хочеться сказати:
Шануйте, друзі, рушники,
Квітчайте ними свою хату,
Та обереги від біди.
2 х. Шануйте ті, що дала мати,
Готуйте дітям – з чистої
роси,
Щоб легше їм в житті здолати
Похмурі та скрутні часи.
2 д. Шануйте, друзі, рушники!
Звучить музика. Всі
учасники свята виходять на сцену. Виконується танець з рушниками.
Немає коментарів:
Дописати коментар