Літературна вітальня Мова – це оберіг людини і нації

                                                      Літературна вітальня

Мова – це оберіг людини і нації

Мета: обґрунтувати важливість рідної мови у формуванні духовного світу людини, розкрити її значення в житті кожного українця; плекати почуття національної гідності; виробляти громадянський світогляд; прищеплювати любов до рідної мови, рідного краю, українського народу, його традицій, виховувати повагу до всього українського; підвищувати культуру мовлення школярів.

Зала святково прибрана портретами українських письменників і висловами про рідну мову, її роль у житті людини. Біля сцени – книжкова виставка.

Перебіг заходу

У ч и т е л ь. Рішенням ЮНЕСКО 21 лютого оголошено Міжнародним днем рідної мови. Це свято – ще одна нагода для кожного громадянина усвідомити причетність до свого народу, до рідної мови. Створена на світанку людської історії мова розвивається, живе в народі. За приблизними розрахунками, на земній кулі функціонує три тисячі мов, і кожна з них має право на життя, бо – мова – інструмент, який консулідує націю. Це безцінний скарб, який треба берегти і примножувати. Життя мови залежить від народу, який несе її у своїй душі і культурі, у своїх звичаях, традиціях, піснях. Рідна мова – це батьківська мова, мова народу, мова серця.

    Звучить пісня «Рідна мова» (сл.Г. Вієру, муз.П. Дворського).

Д е к л а м а т о р.

Рідна мова

У кожної квіточки інша краса.

Свій голос в малої пташини.

У кожної мови – Вселенська душа,

Бо слово – від Бога в людини.

У кожної пісні є гарні слова,

У кожної мови – перлини.

І кажуть, що хліб – усьому голова,

Що мова – то розум людини.

А рідна живою рікою струмить,

Зеленим барвіночком в’ється.

Від рідної мови і ерце щемить,

Коли вона пташкою б’ється.

Я нею радію, журюсь і мовчу,

Викрешую іскру думками.

Запалюю нею у церкві свічу,

Молитву шепочу за маму,

За те, що ненависті в серці нема,

Що день починається знову,

За те, що лишилась собою сама,

За рідну, незраджену мову.

Л. Бойко

В е д у ч а. З далеких до княжих часів бере початок наша мовна традиція, а період Київської Русі наше слово сягнуло рівня державотворення: було відкрите не лише для близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель, збагачувалося іншими мовами і збагачувало їх.

     Його розвитку не могли зашкодити чвари й усобиці, феодальна роздробленість і навіть багатовікове монголо-татарське нашестя. Його не стяла шабля, не затоптали в болото кінські копита, воно не розвіялося у вихорі навальних орд, а залишилося сіллю землі й народу.

     Ознаки української мови фіксують пам’ятки, починаючи з найдавніших джерел, датованих ХІ століттям, а безпосереднім джерелом української, як і інших слов’янських мов,  є праслав’янська мова.

     Горіли хронічки, храми і святі книги, та слово неопалимою купиною постало з вогню, як заповіт. Гнане, принижене, воно чекало великої пори формування нації (ХVІ – ХVІІ століття). Розвій освіти, поширення науки, збагачення культури. Народні братства творили єдиний народний фронт. Українське слово пізнало еллінську й римську філософію і поетику, систему Коперника; воно стало демократичним і непоборним, як Запорозька Січ, і прекрасним, як козацьке бароко. Цілком природно, що вияв його сили – національної самосвідомості – збігається з вибухом визвольних змагань за національну й соціальну справедливість і свободу.

     В е д у ч и й. Друкарні видають українські навчальні посібники, наукові трактати, літературні й публіцистичні твори. У другій половині ХVІІ століття налічується 24 друкарні по всій Україні. Свобода слова була невід’ємним правом людини, як і право на життя. Українському слову, освяченому мечем і вогнем у визвольній війні з польським анством, здавалося, не страшні ніякі тернисті шляхи попереду.

     1798 рік. «Енеїда» Івана Котляревського засвідчила, що жива українська мова має право на літературне використання.

Будеш, батьку, панувати,

                                                      Доки живуть люди,

                                                      Доки сонце в небі сяє,

                                                      Тебе не забудуть.

    Так оцінить Тарас Шевченко творчість зачинателя української мови. Адже знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним народною мовою, всупереч тогочасній традиції книгодрукування книжною українською мовою,хоча її функціонування поступово зводилося нанівець царськими заборонами на українське слово.

Д е к л а м а т о р.

Цареві блазні і кати,

Раби  на розум і на вдачу,

В ярми хотіли запрягти

ЇЇ, як дух степів, гарячу,

І осліпити, й повести

На чорні торжища, незрячу,

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язнили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу безрідний,

І волочила два крила

Під царських маршів тупіт мідний, -

Але свій дух велично гідний,

Як житнє зерно, берегла.

І цвіт весняний – літній овоч

На дереві життя давав,

І Пушкінові Максимович

Пісні вкраїнські позичав,

І досміявсь Іван Петрович, -

Тарас Григорович повстав.

М. Рильський

Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Днпр широкий» (сл. Т. Шевченка, муз. О Крижанівського).

В е д у ч и й. У 1840 році вперше виходить друком Шевченків «Кобзар». Українська літературна мова стає на шлях розвою і нормативної стабілізації; на ньому були і перепони, і заборони, і кров, і сльози.

Д е к л а м а т о р.

Мова

Пам'яті Т. Г. Шевченка

Діамант дорогий на дорозі лежав,—
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористе блищить,
І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє.

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

В е д у  ч и й. Чорну справу знищення української мови розпочав Петро І, який методично запроваджував централізовані утиски, жорстоко розправляючись із козаками та селянами, здійснював духовний геноцид, який тривав не одне століття.

    В обороні рідного слова стояли Іван Франко, Леся Українка, Борис Грінченко, Микола Куліш, Олександр Олесь… Тих, хто зберіг рідну мову у страшні часи лихоліть, було значно більше, ніж тих, хто своєю байдужістю мовчки відправляв її у вічне небуття.

     Перегляд відео «Країна починається з тебе» (ідея і сценарій Ю. Дуб, режисер В. Толстой).

В е д у ч а. Мова… Співуча й натхненна, гнана й переслідувана, охрещена «холопською», вона була, є і буде коренем народу, його оберегом. Витримавши страшні лихоліття, тортури, перегорівши, як криця, дійшла до нас загартованою і мужньою. Однак боротьба за рідну мову триває.

     Український народ нарешті зрозумів: українська держава – це він сам, це громадяни, яким треба активно брати участь у державотворенні, працювати для утвердження державності й порядку, духовності й національної самоповаги на своїй землі, у своїй господі.

Д е к л а м а т о р.

Мово рідна! Колискова

Материнська ніжна мово!

Мово сили й простоти, -

Гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово – крик любові,

Сміх і радість немовляти –

Неповторне слово «Мати» -

Про диття найперше слово…

Друге слово – гімн величний,

Грім звитяг і клекіт орлий, -

Звук «Вітчизни» неповторний,

І простий, і предковічний…

Ну, а третє слово «Мила» -

Буря крові, пісня рвійна,

І така, як пах любистку,

І така, як мрійка, мрійна…

Перейшов усі світи я –

Є прекрасних мов багато,

Але першою, як Мати,

Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста.

Ти стара і вічно нова,

Ти могутня, рідна мово!

Мова – пісня колискова.

Мова – матері уста!

І. Багряний

В е д у ч и й. Згадаймо відому іст орію про Вавилонську вежу. Будівничих об’єднувала спільна мета й одна мова, вони працювали злагоджено і вміло. Коли було змішано їхні мови, люди перестали розуміти одне одного, і робота припинилася.

     Усім нам треба зрозуміти, що збудувати вільну й незалежну Україну зможемо лише тоді, коли будемо об’єднані однією метою і материнською мовою. Якщо ми будемо роз’єднані й різномовні, то довіку житимемо в руїнах.

     Мова консолідує. Людина має завжди пам’ятати , звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш, - ознака рідної мови – святий обов’язок кожного.

Де к л а м а т о р.

Здрастуй, Слово, українська мово,

Здрастуй на межі тисячоліть!

Квітни калиново й барвінково,

Запашна вічнозелена віть!

Мовна зоряна світобудово,

Ворог твій – шовіністична тьма.

Зникне десь одна-єдина мова –

І уже гармонії нема.

Тож несіто естафету гідно:

В ріднім слові – мир і благодать.

Ми, як скарб нетлінний, мову рідну

Мусимо нащадкам передать.

Йди в тисячоліття, рідна мово,

До сердець і душ людських заходь.

Квітни калиново й барвінково,

Бо на те благословив Господь!

Д. Білоус

В е д у ч а. Мова – одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Бувають такі ситуації, коли навіть звучання рідного слова стає причиною особливого душевного стану, емоційного збудження будь-якої людини, не кажучи вже про тих, хто наділений емоційно-образним баченням світу.

В е д у ч и й . Нтні українська мова функціонує як державна мова України й національна мова українського народу. Поза межами України українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українською послуговуються діаспоряни в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.

     У статті 10 Конституції України стверджується: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Д е к л а м а т о р.

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить.

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить .

Як довго ждали ми…

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

О. Олесь

Звучить «Молитва про Україну» (сл. О. Кониського, муз. М. Лисенка).

У ч и т е л ь. Ось і завершується наше свято. Сподіваюся, що в серці кожного з нас завжди житиме велика любов до рідної мови, державної мови нашої країни. Тож не зрадьмо ту землю, де жили наші предки, де живемо нині ми. Нехай повносило лунає рідне слово в кожній родині.